Мої    крила    мов    вітрила ,

Знов   несуть  мене   у   синь,

У   безмежну   далечінь !

Кожна   мить   така   жертовна,

Кожна   зустріч   неповторна,

Спілкування.   сподівання,  

Кожним   днем   зачарування !

Розчарованим   -   дивуюсь,

Бо   я   світом   цим   милуюсь,

Досконалістю   без   меж !

Нам   вивищуватись   треба,

Щоб   думки   сягали   небо,

А   земля.   то  -  опертя !

Там  -  наш   корінь !

Ми -  зернини

В   вічнім   русі

Проростаємо.   бо   сонце

Нас   тримає   у   долонцях !

Вчасно   небо   дощик   дасть !

Та   плоди   бувають   різні -

Добрі,   щедрі,  злі   і  грізні.

Це  -   природньо !

Паралель :   це   -   зелен-світ,

Зоологій   розмаїт !

Навіть   тіні   песимізму

Не   залишилось   в   душі !

Лише   Божа   вдячність   рідним,

Лікарям   і   кожній   людині,

Що   мій   Хрест  

Крізь   прірву   Долі

Несемо   гуртом   й   донині !

Слів   найкращих   не   дібрати,

Відчуття   не   передати,

І   повірте.   що   це  -  щиро !

Ви   тепер  -  мої   вітрила !

Під   якими   я  -  щаслива,

Бо   радію,   що   живу !