Куди ідеш від нас людино?

У той ніким не звіданий ще світ

Ми думаємо, що то лиха година,

А то ж св’ященний перехід!

У світ незнаний вічний сталий

Де все було буде і є.

Зліта душа в свою годину

І таємниці не стає

Бо між народженням і смертю

Одне життя-жагуча мить!

А нам це важко осягнуть.

Ця мить прекрасна як природа

Пізнати стільки таїнств і піти,

Щоб знов із вічності травою прорости.

Зелено, щедро, соковито!

Серед усіх земних створінь

Додати до св”ятого майбуття

Своє божественне життя,

Бо коли все струмить від Бога,

То треба поважать, плекать, любить

Себе, людей і всі його дороги,

Якими йдемо в свою жагучу мить.

Щаслива я, коли живу й ціную

Цей день, що Бог мені подарував,

І що в мені снага нуртує,

І що люблю, люблю людей!

Вони як квіти – квітнуть й в”януть

Земля народжує і забирає всіх

Цю таїну не просто осягнути,

Звернутися до себе у собі,

Себе травинкою відчути,

І вічно бути вдячною землі,

За те що удостоїлися честі

Прийти в цей світ, прожити й відцвісти

Себе продовжити, свій рід

Свій людський грішний родовід.

Хто не грішив, то той не жив,

А ми такі усі як є,

І кожному воздасться за своє

Зустрінемо це з честю!

 

05.12.02р.